ніч листопадньої ночі..вже 15-те!!!!

ну от..

ти спиш.

а в кімнаті тихо..і я наодинці зі своєю хворою свідомістю..

в голову лізе як завжди всіляке сміття.

в світлі останніх подій я мала б бути щасливою..мала б бути..та я постійно чекаю ножа в спину....чи то пак боюся, що сама зашпилю його в твою...спину.

не вірю я в кохання..в цьому випадку..не в тій ми гуні матеріальної природи, що би це було надовго..

коли ти поруч – мені добре і тепло так..так, як давно вже не було..вже два роки як не було..

як тільки но я йду від тебе, їду в метро, йду пішки до гуртожитку – чари минають.....тепло щезає від морозного, колючого вітру..і я починаюсь злитись..до нудоти..на саму себе, що життя мене нічому не вчить..що,як і два роки тому – все тіж граблі..( ..

йду-злюсь..в кімнату свою заходжу злюсь..а потім звониш ти – такий як завжди милий..хороший..

і я вже не злюсь..

я вже тупо плутаюсь..у всій цій каші..

ми постійно сваримося, коли твій матералізм наступає на мій ідеалізм..і це нестерпно..все що завгодно..та з цим я ніколи не змирюсь..а ще ти смалиш..і думаєш, що то є круто..

дибілізм, чистої води....

а час минає..

а біля нас знову не ті люди..

....."но нам нужно не только кого-то трахать..

..............и не только, кого-то обнимать...

но еще нужно о ком то плакать...

и обязательно..обязательно нужно о ком то мечтать!!!.....

а взагалі було б чудово стати відлюдницею..і медитувати в горах...от.